Публікації

Адвокат Аветисян Роберт Миколайович є автором чотирьох опублікованих видавництвом Харків, Юрсвіт і однієї неопублікованої книг.

Книга «100 зразків заяв до суду за цивільними справами» (автор Аветисян Роберт Николаевич) кроме самих образцов заявлений содержит комментарии автора по соответствующим правоотношениям. В этой статье приводятся выдержки из указанного пособия:

 

СПРАВИ ПРО ЦИВІЛЬНУ ДІЄЗДАТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

 

Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Повна цивільна  дієздатність  може  бути  надана  фізичній особі,   яка  досягла  шістнадцяти  років  і  працює  за  трудовим договором. Надання   повної  цивільної  дієздатності  провадиться  за рішенням органу опіки  та  піклування  за  заявою  заінтересованої особи    за   письмовою   згодою   батьків   (усиновлювачів)   або піклувальника,  а у разі відсутності такої  згоди  повна  цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (частини 1, 2 статті 35 ЦК України).

Згідно статті 234 ЦПК України справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності  розглядаються в порядку окремого провадження.

Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку,  про надання їй повної цивільної  дієздатності  у  випадках, встановлених Цивільним кодексом України, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника подається до  суду за місцем її проживання (стаття 242 ЦПК України).

У  заяві  про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності повинні бути викладені дані про те,  що  неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану (стаття 243 ЦПК України).

 

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

Суд може обмежити цивільну  дієздатність  фізичної  особи, якщо  вона  зловживає  спиртними  напоями,  наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе  чи  свою  сім'ю,  а також інших осіб,  яких вона за законом зобов'язана утримувати,  у скрутне матеріальне становище (частина 2 статті 36 ЦК України).

Згідно статті 234 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи  розглядаються в порядку окремого провадження.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи подається до суду за місцем проживання цієї особи,  а якщо  вона   перебуває   на   лікуванні   у   наркологічному   або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу (стаття 236 ЦПК України).

Заява  про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї,  органом опіки  та  піклування, наркологічним або психіатричним закладом (частина 1 статті 237 ЦПК України).

У  заяві  про  обмеження  цивільної  дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини,  що свідчать про психічний розлад,  істотно  впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або обставини, підтверджуючі дії, унаслідок яких фізична особа, що зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і т.п. поставила себе або свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона згідно із законом зобов'язана утримувати, у важке матеріальне положення  (частина 1 статті 238 ЦПК України).

Судові   витрати,  пов'язані  з  провадженням  справи  про визнання  фізичної  особи  недієздатною, відносяться на рахунок держави (частина 2 статті 240 ЦПК України).

Згідно частини 1 статті 241 ЦПК України суд,   ухвалюючи   рішення   про   обмеження   цивільної дієздатності   фізичної   особи,    встановлює  над  нею відповідно піклування  і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

 

Відміна рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,  відновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена і припинення опікування

У разі видужання  фізичної  особи,  цивільна  дієздатність якої  була  обмежена,  або  такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх  дій  та  (або)  керувати  ними,  суд  поновлює  її цивільну дієздатність (частина 1 статті 38 ЦК України).

Піклування,  встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності (частина 3 статті 38 ЦК України).

Згідно статті 234 ЦПК України справи про встановлення цивільної дієздатності фізичної особи розглядаються в порядку окремого провадження.

Відміна рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи і відновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, його опікуна, членів сім'ї або органу опіки і опікування (частина 3 статті 241 ЦПК України).

 

Визнання фізичної особи недієздатною

Фізична  особа може бути визнана судом недієздатною,  якщо вона внаслідок хронічного,  стійкого психічного розладу не  здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина 1 статті 39 ЦК України).

Згідно статті 234 ЦПК України справи про признання фізичної особи недієздатною розглядаються в порядку окремого провадження.

Заява про  визнання  фізичної  особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи,  а якщо  вона   перебуває   на   лікуванні   у   наркологічному   або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу (стаття 236 ЦПК України).

Заява про визнання фізичної особи недієздатною  може  бути подана  членами  її  сім'ї,  близькими родичами,  незалежно від їх спільного проживання,  органом опіки та піклування,  психіатричним закладом (частина 3 статті 237 ЦПК України).

У заяві про визнання фізичної особи  недієздатною  повинні бути  викладені  обставини,  що  свідчать  про хронічний,  стійкий психічний розлад,  внаслідок чого особа  не  здатна  усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (частина 3 статті 238 ЦПК України).

Судові   витрати,  пов'язані  з  провадженням  справи  про визнання  фізичної  особи  недієздатною,  відносяться на рахунок держави (частина 2 статті 240 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 241 ЦПК України, суд,   ухвалюючи   рішення   про      визнання  фізичної  особи  недієздатною, встановлює  над  нею  опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

 

Відміна рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною, відновлення цивільної дієздатності особи, яка була визнана недієздатною і припинення опіки

За  заявою  опікуна  або  органу  опіки та піклування суд поновлює  цивільну  дієздатність фізичної особи,  яка була визнана недієздатною,  і  припиняє  опіку,  якщо  буде   встановлено,   що внаслідок  видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася  здатність  усвідомлювати  значення  своїх  дій  та керувати ними (частина 1 статті 42 ЦК України).

Згідно статті 234 ЦПК України справи про встановлення цивільної дієздатності фізичної особи недієздатною розглядаються в порядку окремого провадження.

Скасування  рішення  суду  про  визнання  фізичної   особи недієздатною  та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною,  в разі її видужання  або  значного поліпшення  її  психічного  стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи  за заявою опікуна, органу опіки та піклування (частина 4 статті 241 ЦПК України).

 

Відшкодування моральної шкоди, заподіяної унаслідок недобросовісної без достатньої підстави заяви про визнання особи недієздатною

Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання  особи недієздатною   і   буде   встановлено,  що  вимога  була  заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави,  фізична  особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (частина 3 статті 39 ЦК України).

 

СПРАВИ ПРО ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ І ОГОЛОШЕННІ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ПОМЕРЛОЮ

 

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного  проживання  немає відомостей про місце її перебування. У  разі  неможливості  встановити  день одержання останніх відомостей про  місце  перебування  особи,  початком  її  безвісної відсутності вважається перше число місяця,  що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року (частини 1, 2 статті 43 ЦК України).

Згідно статті 234 ЦПК України справи про оголошення фізичної особи безвісно відсутньою розглядаються в порядку окремого провадження.

Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою    подається  до  суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем  проживання  (перебування) фізичної   особи,   місцеперебування   якої   невідоме,   або   за місцезнаходженням її майна (стаття 246 ЦПК України).

У заяві про визнання фізичної  особи  безвісно  відсутньою повинно бути зазначено:  для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою;  обставини,  що  підтверджують  безвісну відсутність фізичної особи (стаття 247 ЦПК України).

 

Оголошення фізичної особи померлою

Фізична  особа може бути оголошена судом померлою,  якщо у місці її постійного  проживання  немає  відомостей  про  місце  її перебування протягом трьох років,  а якщо вона пропала безвісти за обставин,  що загрожували їй смертю або дають підставу  припускати її  загибель  від  певного  нещасного  випадку,  -  протягом шести місяців (частина 1 статті 46 ЦК України).

Згідно статті 234 ЦПК України справи про оголошення фізичної особи померлою розглядаються в порядку окремого провадження.

Заява про  оголошення  фізичної особи  померлою  подається  до  суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем  проживання  (перебування) фізичної   особи,   місцеперебування   якої   невідоме,   або   за місцезнаходженням її майна (стаття 246 ЦПК України).

У заяві про оголошення фізичної особи померлою повинно бути зазначено:  для якої мети необхідно заявникові оголосити фізичну особу  померлою;  обставини,  що підтверджують  безвісну відсутність фізичної особи,  або обставини,  що загрожували смертю фізичній  особі,  яка  пропала безвісти,  або обставини,  що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (стаття 247 ЦПК України).

 

СПРАВИ ПРО ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДОДЕРЖАННЯ СТОРОНАМИ ПРИ ВЧИНЕННІ ПРАВОЧИНУ ВИМОГ ЗАКОНУ

 

Визнання правочину недійсним у зв'язку з суперечністю актам цивільного законодавства

Зміст  правочину  не може суперечити актам цивільного законодавства (частина 1 статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог актів цивільного законодавства (частина 1 статті 215 ЦК України).

 

Визнання операції недійсною у зв'язку із здійсненням її неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), опікунів

Правочин,  вчинений неповнолітньою  особою  за  межами  її цивільної   дієздатності   без   згоди   батьків  (усиновлювачів), піклувальників,  може бути визнаний  судом  недійсним  за  позовом заінтересованої особи (частина 2 статті 222 ЦК України).

Якщо обома сторонами недійсного правочину  є  неповнолітні особи,  то  кожна  з  них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим  правочином  у  натурі.  У  разі  неможливості повернення  одержаного  в  натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у  неповнолітньої  особи  відсутні  кошти,  достатні для відшкодування,  батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати  завдані  збитки,  якщо  вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна,  яке  було  предметом правочину (частини 2, 3 статті 222 ЦК України).

 

Визнання недійсної операції, здійсненою під впливом насильства

Правочин,   вчинений   особою  проти  її  справжньої  волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Винна сторона (інша особа),  яка застосувала фізичний  або психічний  тиск  до  другої  сторони,  зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному  розмірі  та  моральну  шкоду,  що  завдані  у зв'язку з вчиненням цього правочину (стаття 231 ЦК України).

 

Визнання недійсної операції, здійсненої під впливом тяжкої обставини.

Правочин,  який вчинено особою під впливом тяжкої для  неї обставини  і на вкрай невигідних умовах,  може бути визнаний судом недійсним  незалежно  від  того,  хто   був   ініціатором   такого правочину (частина 1 статті 233 ЦК України).

При визнанні такої угоди недійсною, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона отримала у виконання цієї угоди, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, якщо отримане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість отриманого за цінами, які існують на момент відшкодування. Сторона, яка скористалася важкою обставиною, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки і моральну шкоду, заподіяні їй у зв'язку із здійсненням цієї угоди (частина 2 статті 233, абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).

 

Визнання операції дійсною у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочинну у разі її відповідності дійсної волі особи, що її зробила

У   разі   недодержання   вимоги  закону  про  нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Суд   може  визнати  такий  правочин  дійсним,  якщо  буде встановлено,  що він відповідав справжній  волі  особи,  яка  його вчинила,   а   нотаріальному  посвідченню  правочину  перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (стаття 219 ЦК України).

 

Визнання угоди дійсною у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору

У  разі   недодержання   сторонами   вимоги   закону   про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов  договору, що  підтверджується  письмовими  доказами,  і  відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У  цьому  разі  наступне  нотаріальне  посвідчення   договору   не вимагається (стаття 220 ЦК України).

 

СПРАВИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

 

Особисті  немайнові  права  належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Особисті  немайнові  права   фізичної   особи   не   мають економічного змісту.

Особисті   немайнові  права  тісно  пов'язані  з  фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Особистими   немайновими  правами  фізична  особа  володіє довічно (стаття 269 ЦК України).

Відповідно до Конституції України   фізична особа  має  право  на життя,  право на охорону здоров'я,  право на безпечне для життя  і  здоров'я  довкілля,  право  на  свободу  та особисту  недоторканність,  право  на недоторканність особистого і сімейного життя,  право на повагу до гідності та честі,  право  на таємницю  листування,  телефонних  розмов,  телеграфної  та  іншої кореспонденції,  право на недоторканність житла,  право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Цивільним кодексом України та іншими законами можуть  бути  передбачені  й інші особисті немайнові права фізичної особи.

Перелік   особистих   немайнових   прав,  які  встановлені Конституцією України, Цивільним кодексом України  та   іншими законами, не є вичерпним (стаття 270 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 275 ЦК України, фізична   особа  має  право  на  захист  свого особистого немайнового права від протиправних  посягань  інших  осіб.  Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 Цивільного кодексу України.

 

Про захист гідності, честі, діловій репутації, спростуванні недостовірної інформації, стягненні майнової і моральної шкоди

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушені унаслідок розповсюдження про нього і (або) членів його сім'ї недостовірної інформації, має право на заперечення, а також на спростування цієї інформації.

Право на заперечення, а також спростування недостовірної інформації щодо померлої особи належить членам його сім'ї, близьким родичам і іншим зацікавленим особам.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежне.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, що розповсюдила інформацію.

Розповсюджувачем інформації, наданої посадовою або службовою особою при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, в якої вона працює.

Якщо особа, що розповсюдила недостовірну інформацію, невідомо, фізична особа, право якої порушене, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту невірогідності цієї інформації і її спростуванні.

Якщо недостовірна інформація поміщена в документі, який прийнятий (виданий) юридичною особою, цей документ може бути відкликаний.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушені в друкарських або інших засобах масової інформації, має право на заперечення, а також на спростування недостовірної інформації в тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь і спростування в тому ж засобі масової інформації є неможливими, у зв'язку з їх припиненням, такі відповідь і спростування повинні оповістити в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, що розповсюдила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від провини особи, що її розповсюдила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється таким же способом, яким вона була поширена (стаття 277 ЦК України).

Якщо  особисте  немайнове  право фізичної особи порушене у газеті,  книзі,  кінофільмі,  теле-,   радіопередачі   тощо,   які готуються  до  випуску у світ,  суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

Якщо особисте немайнове право фізичної  особи  порушене  в номері (випуску) газети,  книзі,  кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо,  які випущені у світ,  суд може  заборонити  (припинити)  їх розповсюдження  до  усунення  цього  порушення,  а  якщо  усунення порушення неможливе,  - вилучити тираж газети,  книги тощо з метою його знищення (стаття 278 ЦК України).

 

Справи, що виникли з особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи

Повнолітня фізична особа має право на достовірну  і  повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.

Якщо  інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її  здоров'я  або  погіршити  стан  здоров'я  фізичних  осіб, визначених   частиною  другою  цієї  статті,  зашкодити  процесові лікування,  медичні працівники мають право дати неповну інформацію про   стан   здоров'я   фізичної  особи,  обмежити  можливість  їх ознайомлення з окремими медичними документами.

У разі смерті фізичної  особи  члени  її  сім'ї  або  інші фізичні особи,  уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись  із  висновками  щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду (стаття 285 ЦК України).

Фізична  особа  має  право  на  таємницю  про  стан  свого здоров'я,  факт звернення за медичною допомогою,  діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється  вимагати  та  подавати за місцем роботи або навчання інформацію  про  діагноз  та  методи  лікування  фізичної особи (частини 1, 2 статті 286 ЦК Цкраїни).

Фізична особа,  яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони  здоров'я,  має  право  на  допуск  до  неї  інших медичних   працівників,   членів  сім'ї,  опікуна,  піклувальника, нотаріуса та адвоката.

Фізична особа,  яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі   охорони   здоров'я,   має   право   на   допуск  до  неї священнослужителя для  відправлення  богослужіння  та  релігійного обряду (стаття 287 ЦК України).

Фізична  особа  має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля,  право на достовірну інформацію про стан  довкілля,  про якість харчових продуктів і предметів побуту,  а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи,  що призводить  до нищення,  псування,  забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та  юридичної  особи,  яка  завдає  шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду (частини 1, 2 статті 293 ЦК України).

 

СПРАВИ ПРО ПРИДБАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

 

Передача нерухомої речі в комунальну власність

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно,  передане  їй  у  власність,  та  на  майно,  набуте  нею у власність на підставах, не заборонених законом (стаття 329 ЦК України).

Згідно статті 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ,  яка не має власника або  власник  якої невідомий.

Безхазяйні  нерухомі  речі  беруться на облік органом,  що здійснює державну реєстрацію прав на  нерухоме  майно,  за  заявою органу   місцевого   самоврядування,   на   території  якого  вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу  одного  року  з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за  заявою  органу,  уповноваженого  управляти майном  відповідної територіальної громади,  може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Згідно статті 234 ЦПК України справи про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність розглядаються в порядку окремого провадження.

Згідно статті 269 Цивільно-процесуального кодексу України заява  про передачу безхазяйної нерухомої речі у власність територіальної громади  за  умов,  визначених  Цивільним  кодексом України,  подається до суду за місцезнаходженням цієї речі   органом,   уповноваженим   управляти   майном   відповідної територіальної громади.

Згідно статті 270 Цивільно-процесуального кодексу України      у заяві  про  передачу  безхазяйної  нерухомої   речі   у власність   відповідної   територіальної   громади   повинно  бути зазначено,  яку нерухому річ заявник просить передати у  власність територіальної  громади,  основні  характеристики  нерухомої речі, посилання на документи про взяття безхазяйної  нерухомої  речі  на облік  органом,  що  здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно,  друковані засоби масової інформації,  в яких було зроблено оголошення про взяття відповідної нерухомої речі на облік.

 

СПРАВИ ПРО ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

 

Витребування майна з чужого незаконного володіння

Власник  має  право витребувати своє майно від особи,  яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно статті 50 Закону України «Про власність» власник має  право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

 

Витребування майна від добросовісного набувача

Якщо  майно за відплатним договором придбане в особи,  яка не мала права його відчужувати,  про що набувач не знав і  не  міг знати  (добросовісний  набувач),  власник має право витребувати це майно від набувача, якщо майно було  викрадене  у  власника  або особи,  якій він передав майно у володіння (частина 1 статті 388 ЦК України).

 

Витребування майна від недобросовісного набувача у разі придбання його безоплатно у особи, що не мала права його відчужувати, і передачі всіх доходів

Якщо  майно було набуте безвідплатно в особи,  яка не мала права його відчужувати,  власник має право  витребувати  його  від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України).

Власник майна має право вимагати від особи,  яка знала або могла знати,  що вона володіє майном  незаконно  (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (частина 1 статті 390 ЦК України).

 

СПРАВИ ПРО РЕЧОВІ ПРАВА НА ЧУЖЕ МАЙНО

 

Витребування майна від власника і відшкодування збитку

Особа,  яка  має речове право на чуже майно,  має право на захист цього права,  у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 Цивільного кодексу України (стаття 396 ЦК України).

 

Про визнання що, втратив право користування житлом, що знаходиться у власності фізичної особи

Члени сім'ї власника житла,  які проживають разом  з  ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення,    яке    вони   мають   право   займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає  право  на  користування цим  житлом  у  разі  відсутності  члена сім'ї без поважних причин понад один рік,  якщо інше не встановлено домовленістю між  ним  і власником житла або законом (стаття 405 ЦК України).

 

СПРАВИ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Визнання авторства

Згідно частини 1 статті 435 ЦК України первинним  суб'єктом  авторського права є автор твору.  За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена  звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Особистими немайновими правами  інтелектуальної  власності, зокрема, є право  на  визнання  людини творцем (автором,  виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності (пункт 1 частини 1 статті 423 ЦК України)

 

Забезпечення недоторканності твору

Автор  має  право  протидіяти   будь-якому   перекрученню, спотворенню  або  іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір,  що може зашкодити честі та  репутації  автора,  а  також супроводженню  твору  без  його  згоди ілюстраціями,  передмовами, післямовами, коментарями тощо (частина 1 статті 439 ЦК України).

 

СПРАВИ ПРО ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

 

Стягнення грошових коштів у разі недостатності суми проведеного платежу

Згідно статті 534 ЦК України у   разі   недостатності   суми  проведеного  платежу  для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума  погашає вимоги  кредитора  у  такій  черговості,  якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

 

Виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька боржників

Якщо у зобов'язанні беруть участь  кілька  кредиторів  або кілька   боржників,   кожний  із  кредиторів  має  право  вимагати виконання,  а кожний із боржників  повинен  виконати  обов'язок  у рівній  частці,  якщо  інше  не  встановлено  договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).

 

Виконання солідарного зобов'язання

Згідно статті 541 ЦК України солідарний обов'язок  або  солідарна  вимога  виникають  у випадках,  встановлених  договором  або  законом.

У   разі   солідарного   обов'язку  боржників  (солідарних боржників)  кредитор  має  право  вимагати   виконання   обов'язку частково  або в повному обсязі як від усіх боржників разом,  так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 ЦК України).

 

Зворотня вимога (регрес) боржника, що виконав солідарний обов'язок

Згідно частини 1 статті 544 Цивільного кодексу України боржник,  який виконав солідарний обов'язок,  має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці,  якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

 

СПРАВИ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

 

Стягнення пені

Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання  зобов'язання  забезпечується,  зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

 

 Стягнення боргу з поручителя у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого поручительством

Згідно статті 553 Цивільного кодексу України за   договором   поруки   поручитель   поручається   перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає    перед    кредитором   за   порушення зобов'язання боржником.

Порукою  може   забезпечуватися   виконання   зобов'язання частково або у повному обсязі. 

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У разі  порушення  боржником  зобов'язання,  забезпеченого порукою,  боржник  і  поручитель  відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи,   які   спільно  дали  поруку,  відповідають  перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

 

Стягнення завдатку

Згідно частини 1 статті 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме  майно,  що  видається кредиторові  боржником  у  рахунок  належних  з нього за договором платежів,  на підтвердження зобов'язання і  на  забезпечення  його виконання.

Якщо  порушення  зобов'язання  сталося  з  вини  боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення  зобов'язання  сталося  з вини кредитора,  він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та  додатково  сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості (частина 1 статті 571 ЦК України).

 

СПРАВИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

 

Стягнення з продавця сплаченої суми у разі відмови передати майно за договором купівлі-продажу

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий  товар,  покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

 

Про витребування майна від продавця у разі відмови передати майно за договором купівлі-продажу

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України,  за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право витребувати цю річ у боржника і вимагати її передачі згідно умовам зобов'язання. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у випадку, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування (частина 2 статті 665, стаття 620 Цивільного кодексу України).

 

Стягнення з продавця сплаченої суми у разі передачі товару в асортименті, що не відповідає умовам договору

Згідно частини 1 статті 672 Цивільного кодексу України, якщо  продавець  передав  товар  в  асортименті,   що   не відповідає  умовам  договору  купівлі-продажу,  покупець має право відмовитися  від  його  прийняття  та  оплати,  а  якщо  він   вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

 

Відшкодування витрат на усунення недоліків товару і заміни товару у разі передачі за договором купівлі-продажу товару неналежної якості

Згідно статті 678 Цивільного кодексу України покупець,  якому переданий товар  неналежної  якості,  має право,   незалежно   від   можливості   використання   товару   за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У  разі  істотного  порушення  вимог  щодо  якості  товару (виявлення недоліків,  які не можна усунути,  недоліків,  усунення яких пов'язане з непропорційними  витратами  або  затратами  часу, недоліків,  які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

1) відмовитися від договору і вимагати  повернення  сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару.

Якщо   продавець   товару  неналежної  якості  не  є  його виготовлювачем,  вимоги   щодо   заміни,   безоплатного   усунення недоліків  товару  і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Положення    статті 678 ЦК України  застосовуються,  якщо   інше   не встановлено Цивільним кодексом України або іншим законом.

 

Стягнення оплати за товар за договором купівлі-продажу

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Якщо  покупець  відмовився  прийняти  та  оплатити  товар, продавець  має  право  за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Якщо  продавець  зобов'язаний  передати   покупцеві   крім неоплаченого  також інший товар,  він має право зупинити передання цього товару до повної оплати  всього  раніше  переданого  товару, якщо   інше   не   встановлено  договором  або  актами  цивільного законодавства.

 

Договір постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу

Згідно статті 714 Цивільного кодексу України  за  договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник)  зобов'язується надавати  другій стороні (споживачеві,  абонентові) енергетичні та інші  ресурси,  передбачені  договором,   а   споживач   (абонент) зобов'язується   оплачувати   вартість   прийнятих   ресурсів   та дотримуватись передбаченого договором режиму  її  використання,  а також  забезпечити  безпечну  експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та  іншими  ресурсами через  приєднану  мережу  застосовуються  загальні  положення  про купівлю-продаж,  положення про  договір  поставки,  якщо  інше  не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом  можуть  бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У разі, коли споживачем енергетичних ресурсів є громадянин, відносини між споживачем і постачальником регулюються також Законом України «Про захист прав споживачів».

 

Договір міни

Згідно статті 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати  другій  стороні  у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни  є  продавцем  того  товару, який  він  передає  в обмін,  і покупцем товару,  який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за  товар  більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право  власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання  майна  обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором  може  бути  встановлений  обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості  укладення  та виконання договору міни.

До  договору  міни  застосовуються  загальні положення про купівлю-продаж,   положення   про   договір   поставки,    договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання (стаття 716 ЦК України).

 

Договір дарування

Згідно частини 1 статті 717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник)  передає або   зобов'язується   передати   в   майбутньому другій  стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним (частина 4 статті 720 Цивільного кодексу України).

Недійсна операція не створює юридичних наслідків, окрім тих, які зв’язані з її недійсністю. У разі недійсності операції кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона отримала у виконання цієї операції, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, якщо отримане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість отриманого за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1 статті 216 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 723 Цивільного кодексу України, у договорі  дарування  може  бути  встановлений   обов'язок дарувальника  передати  дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі  настання  відкладальної обставини.

У   разі   настання  строку  (терміну)  або  відкладальної обставини,  встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок  у  майбутньому,  обдаровуваний  має  право  вимагати  від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості (частина 2 статті 723 Цивільного кодексу України).

 

Договір ренти

Договір ренти є новелою цивільного законодавства.

Згідно статті 731 Цивільного кодексу України за  договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у  власність  майно,  а  платник ренти   взамін   цього   зобов'язується   періодично   виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Договором   ренти   може   бути   встановлений   обов'язок виплачувати  ренту  безстроково  (безстрокова  рента) або протягом певного строку.

 

Довічного утримання (догляд)

Згідно статті 744 Цивільного кодексу України за  договором  довічного  утримання (догляду) одна сторона (відчужувач)  передає  другій  стороні  (набувачеві)  у  власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме  майно,  яке  має  значну  цінність,  взамін  чого  набувач зобов'язується   забезпечувати  відчужувача  утриманням  та  (або) доглядом довічно.

Згідно статті 755 Цивільного кодексу України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду:

1) на вимогу відчужувача або третьої особи,  на користь  якої він  був  укладений,  у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

2) на вимогу набувача.

Договір  довічного  утримання  (догляду)  припиняється  зі смертю відчужувача.

Згідно статті 756 Цивільного кодексу України, У разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку   з   невиконанням  або  неналежним  виконанням  набувачем обов'язків за договором,  відчужувач набуває  право  власності  на майно,   яке   було  ним  передане,  і  має  право  вимагати  його повернення.

У цьому разі витрати,  зроблені  набувачем  на  утримання  та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У  разі  розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого  виконання  набувачем  з  підстав,  що  мають   істотне значення,  суд  може  залишити  за  набувачем  право  власності на частину майна,  з урахуванням тривалості часу,  протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

 

Договір найму (оренди)

Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за  договором  найму  (оренди)  наймодавець  передає   або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за  користування  майном  з  наймача  справляється  плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з  урахуванням споживчої якості речі та інших обставин,  які мають істотне значення.

Згідно частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата  за  користування  майном вноситься щомісячно,  якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України, наймодавець   зобов'язаний   передати  наймачеві  майно  у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно статті 766 Цивільного кодексу України, якщо наймодавець не передає наймачеві  майно,  наймач  має право за своїм вибором вимагати  від  наймодавця  передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою чи відмовитися від договору найму  і  вимагати  відшкодування завданих йому збитків.

Згідно статті 768 Цивільного кодексу України, наймодавець  може  гарантувати якість речі протягом всього строку найму. Якщо у речі,  яка  була  передана  наймачеві  з  гарантією якості,  виявляться  недоліки,  що  перешкоджають  її використанню відповідно  до  договору,  наймач  має  право  за  своїм   вибором вимагати:

1) заміни речі, якщо це можливо;

2) відповідного   зменшення  розміру  плати  за  користування річчю;

3) безоплатного усунення  недоліків  речі  або  відшкодування витрат на їх усунення;

4) розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані.

Згідно статті 783 Цивільного кодексу України, наймодавець  має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач   користується   річчю   всупереч   договору    або призначенню речі;

2) наймач  без  дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач   своєю   недбалою   поведінкою   створює   загрозу пошкодження речі;

4) наймач  не  приступив  до  проведення капітального ремонту речі,  якщо  обов'язок   проведення   капітального   ремонту   був покладений на наймача.

Згідно статті 785 Цивільного кодексу України, у  разі  припинення  договору  найму  наймач  зобов'язаний негайно  повернути  наймодавцеві  річ  у стані,  в якому вона булла одержана,  з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо  наймач  не  виконує  обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати  від  наймача  сплати  неустойки  у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

 

Договір позики

Згідно частини 1 статті 827 Цивільного кодексу України за   договором   позички   одна   сторона  (позичкодавець) безоплатно передає  або  зобов'язується  передати  другій  стороні (користувачеві)   річ   для  користування  протягом  встановленого строку.

Згідно частини 1 статті 833 Цивільного кодексу України пористувач  несе   звичайні   витрати   щодо   підтримання належного стану речі, переданої йому в користування.

Згідно пункту 3 частини 2 статті 833 Цивільного кодексу України користувач зобов'язаний повернути  річ  після  закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 834 Цивільного кодексу України позичкодавець має право  вимагати  розірвання  договору  і повернення у   зв'язку   з   непередбаченими  обставинами  річ  стала потрібною йому самому.

Згідно статті 836 Цивільного кодексу України, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець  має  право  вимагати  її примусового повернення,  а також відшкодування завданих збитків.

 

Договір підряду

Згідно частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за   договором   підряду    одна    сторона    (підрядник) зобов'язується  на  свій  ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника),  а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду  не  передбачена  попередня  оплата виконаної  роботи  або  окремих  її етапів,  замовник зобов'язаний сплатити  підрядникові  обумовлену  ціну  після  остаточної  здачі роботи за умови,  що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому  авансу  лише  у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно частини 1 статті 858 Цивільного кодексу України, якщо  робота  виконана  підрядником  з відступами від умов договору підряду,  які погіршили роботу,  або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру,  замовник має  право,  якщо  інше  не встановлено договором або законом,  за своїм вибором вимагати від підрядника:

1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

2) пропорційного зменшення ціни роботи;

3) відшкодування своїх витрат  на  усунення  недоліків,  якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Згідно статті 863 Цивільного кодексу України до  вимог  щодо  неналежної  якості  роботи,  виконаної за договором підряду,  застосовується позовна давність в один рік,  а щодо  будівель  і  споруд  -  три  роки  від  дня прийняття роботи замовником.

 

Договір про надання послуг

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за  договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини 1 статті 906 Цивільного кодексу України збитки,  завдані  замовнику  невиконанням  або  неналежним виконанням  договору  про  надання  послуг  за  плату,  підлягають відшкодуванню виконавцем,  у разі наявності його вини,  у  повному обсязі,  якщо  інше  не  встановлено договором.  Виконавець,  який порушив договір про надання послуг за  плату  при  здійсненні  ним підприємницької  діяльності,  відповідає за це порушення,  якщо не доведе,  що  належне  виконання  виявилося  неможливим   внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

Договір перевезення

Згідно зі статтею 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні  умови  перевезення  визначаються  Цивільним Кодексом України, іншими   законами,  транспортними  кодексами  (статутами),  іншими нормативно-правовими актами та правилами,  що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту,  а також відповідальність сторін щодо  цих  перевезень встановлюються  договором,  якщо інше не встановлено Цивільним Кодексом, іншими  законами,  транспортними  кодексами  (статутами),   іншими нормативно-правовими актами та правилами,  що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 910 ЦК України       за    договором    перевезення   пасажира   одна   сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира)  до пункту  призначення,  а  в  разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання  багажу,  а  пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд,  а  у  разі  здавання  багажу  -  також  за  його провезення.

Укладення   договору   перевезення   пасажира   та  багажу підтверджується видачею відповідно квитка та  багажної  квитанції, форми  яких  встановлюються  відповідно  до  транспортних кодексів(статутів).

Згідно зі статтею 911 ЦК України пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно  з  придбаним квитком;

2) провозити  з  собою  безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до  чотирнадцяти  років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити  з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в  дорозі  з  подовженням строку  чинності  проїзних  документів  (квитка)  не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну  або  часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами,  встановленими транспортними  кодексами (статутами);

7) отримувати  повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного  засобу  за  вказаним  у  транспортному документі (квитку) маршрутом.

Пасажир  може  мати  також  інші  права,  встановлені  цим Кодексом,  іншими законами,  транспортними кодексами  (статутами), іншими  нормативно-правовими  актами  та  правилами,  що видаються відповідно до них.

Згідно з підпунктом б) пункту 2.4.7 розділу 2 «Правил перевозки пассажиров, багажа, грузобагажа и почты железнодорожным транспортом Украины», затверджених наказом Міністерства транспорту України №297 від 28 липня 1998 року, дія квитка (однієї або двох частин проїзного документа) продовжується, якщо пасажир не зміг виїхати поїздом, вказаним в проїзному документі, унаслідок хвороби або нещасного випадку і пред'явив проїзний документ разом з довідкою медичної установи. При цьому на проїзному документі проставляється відмітка : «Запізнення на потяг унаслідок хвороби. Дія квитка продовжена».

В цьому випадку  нова поїздка, з доплатою вартості плацкарта, може бути оформлена протягом 10 діб після проставляння відмітки.

Згідно зі статтею 924 ЦК України  перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з  моменту  прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе,  що  втрата,  нестача,  псування  або  пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за  втрату,  нестачу,  псування  або пошкодження  прийнятих  до  перевезення вантажу,  багажу,  пошти у розмірі фактичної шкоди,  якщо не доведе,  що це сталося не з його вини.

Згідно з пунктом 4.8.4 розділу 4 «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених наказом Міністерства транспорту України №297 від 28 липня 1998 року у  разі  ушкодження  чи  зіпсування багажу  залізниця прибуття   багажу   сплачує   пасажиру   вартість   втраченого  чи пошкодженого багажу згідно з оголошеною цінністю.

Якщо місць  багажу  було  декілька,  а  оголошена  цінність - загальною  для  всіх  місць,  то  розмір  виплати   розраховується пропорційно до ваги втраченої чи пошкодженої частини багажу.

Якщо стан  багажу   визначався   експертизою,   то   пасажиру повертається  вартість  частини чи всього багажу згідно з оцінкою, зробленою експертизою, але не більше суми оголошеної цінності.

Згідно до пункту 10.3.8 «Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України» у випадках повного відшкодування за втрачений багаж чи вантажобагаж залізниця повертає повністю провізні та інші платежі, які були сплачені пасажиром.

 

Договір страхування

Згідно статті 979 Цивільного кодексу України за  договором   страхування   одна   сторона   (страховик) зобов'язується  у  разі настання певної події (страхового випадку) виплатити  другій  стороні  (страхувальникові)  або  іншій  особі, визначеній   у   договорі,  грошову  суму  (страхову  виплату),  а страхувальник  зобов'язується  сплачувати  страхові   платежі   та виконувати інші умови договору.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов’язаний  у  разі  настання  страхового  випадку  здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

 

Договір доручення

Згідно частини 1 статті 1000 Цивільного кодексу України за    договором   доручення   одна   сторона   (повірений) зобов'язується вчинити від імені  та  за  рахунок  другої  сторони (довірителя)  певні  юридичні дії.  Правочин,  вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно пункту 3 статті 1006 Цивільного кодексу України повірений зобов’язаний негайно  передати  довірителеві  все  одержане у зв'язку з виконанням доручення.

 

Договір комісії

Згідно  зі статтею 1011 ЦК України за   договором   комісії   одна    сторона    (комісіонер) зобов'язується  за  дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі статтею 1022 ЦК України після   вчинення   правочину   за   дорученням   комітента комісіонер  повинен  надати  комітентові  звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Комітент,  який має заперечення  щодо  звіту  комісіонера, повинен  повідомити  його  про  це  протягом тридцяти днів від дня отримання  звіту.  Якщо  такі  заперечення  не   надійдуть,   звіт вважається прийнятим.

Згідно до пункту 5.7. «Правил комісійної торгівлі ювелірними виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння», затверджених наказом Міністерства фінансів України №678 від 27 жовтня 2004 року, гроші за продані ювелірні вироби, прийняті на комісію від комітента в особі суб'єкта господарювання,  відповідно до умов договору перераховуються на його рахунок у банку або  виплачуються готівкою з каси суб'єкта господарювання.

     Гроші за   продані  ювелірні  вироби  виплачуються  комітенту готівкою при пред'явленні виданої комісіонером квитанції, паспорта, або документа, що його замінює.

     При отриманні   грошей   комітент   повертає   касиру  перший примірник  квитанції  та  ставить  підпис  на  другому  примірнику квитанції (на комітентській картці) про отримання грошей.

Згідно до пункту 5.8. вищезгаданих правил у  разі втрати квитанції комітент повинен написати заяву на ім'я керівника суб'єкта  господарювання.  Згідно  з  підписаною заявою  та  за умови пред'явлення паспорта або документа,  що його замінює,  провадиться  повернення  ювелірних  виробів  або  сплата коштів за реалізовані ювелірні вироби.

 

СПРАВИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З НЕДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

 

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

Згідно статті 1144 Цивільного кодексу України особа  має  право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй  відповідного  результату  (передання  інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

Обіцянка  винагороди  є  публічною,  якщо вона сповіщена у засобах масової інформації  або  іншим  чином невизначеному  колу осіб.

У  сповіщенні  публічної  обіцянки  винагороди  мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

Згідно частини 1 статті 1148 Цивільного кодексу України у разі виконання  завдання  і  передання  його  результату особа,  яка  публічно  обіцяла винагороду (нагороду),  зобов'язана виплатити її.

 

Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

Згідно статті 1150 Цивільного кодексу України конкурс   (змагання)   має  право  оголосити  фізична  або юридична особа (засновник конкурсу).

Конкурс  оголошується  публічно   через   засоби   масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином.

Засновник  конкурсу  має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).

Згідно статті 1151 Цивільного кодексу України засновник конкурсу повідомляє про його умови  одночасно  з оголошенням  про  конкурс  або  персонально  кожному,  хто  виявив бажання брати участь у ньому.

Предметом конкурсу може  бути  результат  інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо.

За  результатами  конкурсу  видається  нагорода  (премія). Кількість призових місць,  вид нагороди  (сума  премії)  за  кожне призове місце тощо визначаються в умовах конкурсу.

Умовами конкурсу  може  бути  обумовлено  надання переможцеві лише морального заохочення.

Умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії.

Предмет   конкурсу,   нагорода   (премія),  яка  має  бути виплачена переможцеві, є істотними умовами оголошення конкурсу.

Згідно статті 1154 Цивільного кодексу України переможцем  конкурсу  є  особа,  яка  досягла   найкращого результату.

Переможець конкурсу визначається в порядку,  встановленому засновником конкурсу.  Результати конкурсу оголошуються в  тому  ж порядку, в якому його було оголошено.

Результати  конкурсу можуть бути оскаржені заінтересованою особою до суду.

Згідно статті 1156 Цивільного кодексу України переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконання   свого   зобов'язання  у  строки,  встановлені  умовами конкурсу.

Якщо предметом  конкурсу  був  результат  інтелектуальної, творчої  діяльності,  засновник  конкурсу  має право подальшого їх використання лише за згодою переможця конкурсу.

Засновник  конкурсу  має  переважне  право  перед   іншими особами   на   укладення   з   переможцем  конкурсу  договору  про використання предмета конкурсу.

Згідно частини 1 статті 1157 Цивільного кодексу України подання  учасником  конкурсу  речі  на конкурс не припиняє його право власності на цю річ. Умова конкурсу,  за якою засновник конкурсу не повертає  його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною.

Згідно частини 2 статті 1157 Цивільного кодексу України засновник  конкурсу  може  залишити у себе річ,  подану на конкурс,  лише за згодою учасника конкурсу.  Якщо учасник конкурсу протягом  місяця  від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі,  поданої на конкурс,  вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею.

Учасник конкурсу  має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

 

Здійснення дій в майнових інтересах іншої особи без його доручення

Згідно статті 1158 Цивільного кодексу України, якщо  майновим  інтересам  іншої  особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків,  особа  має  право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Особа,  яка вчинила дії в майнових інтересах  іншої  особи без її доручення,   зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії.  Якщо ці дії будуть схвалені  іншою  особою,  надалі  до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Якщо особа,  яка розпочала дії в майнових інтересах  іншої особи без її доручення,  не має можливості повідомити про свої дії цю особу,  вона зобов'язана вжити усіх залежних  від  неї  заходів щодо  попередження,  усунення  або  зменшення  невигідних майнових наслідків для іншої  особи.  Особа,  яка  вчиняє  дії  в  майнових інтересах іншої особи без її доручення,  зобов'язана взяти на себе всі обов'язки,  пов'язані із вчиненням цих дій,  зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів.

Згідно статті 1159 Цивільного кодексу України особа,  яка  вчинила  дії  в  інтересах іншої особи без її доручення,  зобов'язана негайно після закінчення  цих  дій  надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано.

Згідно статті 1160 Цивільного кодексу України особа,  яка вчинила дії в майнових інтересах  іншої  особи без її доручення,  має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат,  якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії.

Якщо  особа,  яка  вчинила  дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення,  при першій нагоді не повідомила цю  особу про  свої дії,  вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

 

Рятування здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи

Згідно статті 1161 Цивільного кодексу України шкода,  завдана особі,  яка  без  відповідних  повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 1162 Цивільного кодексу України  шкода,  завдана каліцтвом,  іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи,  яка без відповідних  повноважень  рятувала від реальної загрози майно іншої особи,  яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

 

Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи

Згідно статті 1163 Цивільного кодексу України фізична особа,  життю,  здоров'ю або майну  якої  загрожує небезпека,  а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Згідно статті 1164 Цивільного кодексу України у разі неусунення загрози життю,  здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи  заінтересована  особа  має  право вимагати: вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; відшкодування завданої шкоди; заборони діяльності, яка створює загрозу.

 

Відшкодування майнової шкоди

Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода,  завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю  особистим  немайновим правам фізичної або юридичної особи,  а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа,    яка   завдала   шкоди,   звільняється   від   її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

 

Відшкодування моральної шкоди

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у  фізичному  болю  та  стражданнях,  яких  фізична  особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,  членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у  душевних  стражданнях,  яких  фізична  особа  зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4)  у  приниженні  честі  та гідності фізичної особи, а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми,  іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної  шкоди  визначається судом  залежно  від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних  страждань,   погіршення   здібностей   потерпілого   або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,  якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,  які мають істотне значення. При   визначенні   розміру   відшкодування   враховуються   вимоги розумності і справедливості.

Моральна  шкода  відшкодовується  незалежно  від  майнової шкоди,  яка підлягає відшкодуванню,  та не  пов'язана  з  розміром цього відшкодування.

Моральна  шкода  відшкодовується одноразово,  якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 1167 Цивільного кодексу України моральна  шкода,  завдана  фізичній  або  юридичній  особі неправомірними рішеннями,  діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності  її  вини,  крім  випадків, встановлених частиною другою статті 1167 ЦК України.

Моральна  шкода  відшкодовується незалежно від вини органу державної влади,  органу влади Автономної Республіки Крим,  органу місцевого  самоврядування,  фізичної  або юридичної особи,  яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом,  іншим ушкодженням  здоров'я або   смертю  фізичної  особи  внаслідок  дії  джерела  підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,     незаконного     притягнення     до    кримінальної відповідальності,  незаконного застосування як запобіжного  заходу тримання   під   вартою  або  підписки  про  невиїзд,  незаконного затримання,  незаконного накладення адміністративного стягнення  у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

 

Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, заподіяної їх працівником

Згідно частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична  або  фізична  особа  відшкодовує шкоду,  завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

 

Відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями або бездіями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду

Згідно статті 1176 Цивільного кодексу України шкода,  завдана  фізичній  особі  внаслідок її незаконного засудження,    незаконного     притягнення     до     кримінальної відповідальності,  незаконного  застосування як запобіжного заходу тримання  під  вартою  або  підписки  про   невиїзд,   незаконного затримання,  незаконного  накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи  виправних  робіт,  відшкодовується  державою  у повному  обсязі  незалежно  від  вини  посадових  і службових осіб органу дізнання,  попереднього (досудового) слідства,  прокуратури або суду.

Право  на  відшкодування  шкоди,  завданої фізичній особі незаконними   діями   органів   дізнання,   досудового   слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Якщо  кримінальну  справу  закрито  на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична   особа,  яка  у  процесі  дізнання,  попереднього (досудового) слідства  або  судового  розгляду  шляхом  самообмови перешкоджала   з'ясуванню   істини   і   цим  сприяла  незаконному засудженню,    незаконному     притягненню     до     кримінальної відповідальності,  незаконному  застосуванню як запобіжного заходу тримання  під  вартою  або  підписки  про   невиїзд,   незаконному затриманню,  незаконному  накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт,  не має права на  відшкодування шкоди.

Шкода,  завдана  фізичній  або  юридичній  особі внаслідок постановлення  судом  незаконного  рішення  в  цивільній   справі, відшкодовується  державою  в  повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів),  які вплинули  на  постановлення  незаконного рішення,  складу злочину за обвинувальним вироком суду,  що набрав законної сили.

Шкода,  завдана фізичній  або  юридичній  особі  внаслідок іншої  незаконної  дії  або  бездіяльності  чи незаконного рішення органу дізнання,  попереднього (досудового) слідства,  прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок    відшкодування   шкоди,   завданої   незаконними рішеннями,  діями чи бездіяльністю органу  дізнання,  попереднього (досудового)   слідства,   прокуратури  або  суду,  встановлюється законом.

Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування збитку, заподіяного незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» №266/94-ВС від 1 грудня 1994 року.

 

Відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Згідно статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є  діяльність,  пов'язана  з використанням,  зберіганням  або  утриманням транспортних засобів, механізмів та  обладнання,  використанням,  зберіганням  хімічних, радіоактивних,   вибухо-  і  вогненебезпечних  та  інших  речовин, утриманням диких звірів,  службових  собак  та  собак  бійцівських порід  тощо,  що  створює  підвищену  небезпеку для особи,  яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода,    завдана    джерелом    підвищеної     небезпеки, відшкодовується  особою,  яка  на  відповідній  правовій  підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє   транспортним   засобом,   механізмом,   іншим  об'єктом, використання,  зберігання або утримання  якого  створює  підвищену небезпеку.

Особа,  яка  неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом,  іншим об'єктом,  завдала шкоди діяльністю  щодо  його використання,  зберігання або утримання,  зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою  транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця),  шкода,  завдана діяльністю щодо його  використання, зберігання або утримання,  відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа,  яка здійснює діяльність,  що є джерелом підвищеної небезпеки,  відповідає за завдану шкоду,  якщо вона не доведе,  що шкоди   було   завдано  внаслідок  непереборної  сили  або  умислу потерпілого.

 

Відшкодування шкоди, заподіяної унаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки

Згідно статті 1188 Цивільного кодексу України шкода,   завдана   внаслідок   взаємодії   кількох  джерел підвищеної небезпеки,  відшкодовується на загальних  підставах,  а саме:

1) шкода,   завдана   одній   особі   з   вини  іншої  особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи,  якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб,  діяльністю яких було завдано шкоди,  розмір відшкодування  визначається  у  відповідній  частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо  внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам,  особи,  які  спільно  завдали  шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

 

Зворотня вимога до винної особи

Згідно статті 1191 Цивільного кодексу України особа,  яка відшкодувала шкоду,  завдану іншою особою, має право  зворотної  вимоги  (регресу)  до  винної  особи  у  розмірі виплаченого  відшкодування,  якщо  інший  розмір  не  встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної  вимоги  до  фізичної  особи, винної  у  вчиненні  злочину,  у  розмірі  коштів,  витрачених  на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою   органу   дізнання,  попереднього  (досудового)  слідства, прокуратури або суду,  має право зворотної вимоги  до  цієї  особи тільки   у   разі   встановлення  в  її  діях  складу  злочину  за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

Батьки (усиновлювачі),  опікун або піклувальник,  а  також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або  неповнолітньою  особою,  які  відшкодували   шкоду,   завдану малолітньою  або  неповнолітньою  особою  чи фізичною особою,  яка визнана недієздатною,  не мають права  зворотної  вимоги  до  цієї особи.

 

Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність

Згідно статті 1194 Цивільного кодексу України особа,  яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової  виплати  (страхового  відшкодування) для  повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю  між  фактичним  розміром  шкоди  і  страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

 

Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю

Згідно статті 1195 Цивільного кодексу України     фізична  або  юридична особа,  яка завдала шкоди каліцтвом або  іншим  ушкодженням  здоров'я  фізичній   особі,   зобов'язана відшкодувати   потерпілому   заробіток   (дохід),   втрачений  ним внаслідок  втрати   чи   зменшення   професійної   або   загальної працездатності,  а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю    посиленого    харчування,     санаторно-курортного лікування,  придбання  ліків,  протезування,  стороннього  догляду тощо.

У  разі  каліцтва  або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи,  яка  в  момент  завдання  шкоди   не   працювала,   розмір відшкодування   визначається   виходячи   з   розміру  мінімальної заробітної плати.

Шкода,  завдана  фізичній  особі   каліцтвом   або   іншим ушкодженням   здоров'я,  відшкодовується  без  урахування  пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я,  або  пенсії,  яку  вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Договором  або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди,  завданої  потерпілому  каліцтвом  або  іншим ушкодженням здоров'я.

Згідно статті 1197 Цивільного кодексу України          розмір втраченого фізичною особою внаслідок  каліцтва  або іншого   ушкодження   здоров'я  заробітку  (доходу),  що  підлягає відшкодуванню,  визначається у відсотках від середнього  місячного заробітку  (доходу),  який  потерпілий  мав до каліцтва або іншого ушкодження  здоров'я,  з  урахуванням  ступеня  втрати  потерпілим професійної  працездатності,  а  за  її  відсутності  -  загальної працездатності. 

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється  за  бажанням потерпілого  за  дванадцять  або  за три останні календарні місяці роботи,   що   передували   ушкодженню   здоров'я    або    втраті працездатності  внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є  меншим  від п'ятикратного   розміру   мінімальної   заробітної  плати,  розмір втраченого   заробітку   (доходу)    обчислюється    виходячи    з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Для  визначення  розміру відшкодування у разі професійного захворювання  може  братися  до  уваги  за  бажанням   потерпілого середньомісячний  заробіток  (дохід)  за  дванадцять  або  за  три останні  календарні  місяці  перед  припиненням  роботи,  що  було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

До  втраченого  заробітку  (доходу)  включаються  всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і  за сумісництвом,  з  яких  сплачується податок на доходи громадян,  у сумах, нарахованих до вирахування податку.

До втраченого заробітку (доходу)  не  включаються  одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

Якщо потерпілий на момент завдання йому  шкоди  не  працював, його  середньомісячний  заробіток  (дохід)  обчислюється,  за його бажанням,  виходячи з його заробітку до звільнення або  звичайного розміру  заробітної  плати  працівника  його  кваліфікації  у  цій місцевості.

Якщо заробіток (дохід) потерпілого  до  його  каліцтва  чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою,  переведення на вищеоплачувану   роботу,  прийняття  на  роботу  після  закінчення освіти),  при  визначенні  середньомісячного  заробітку   (доходу) враховується  лише  заробіток  (дохід),  який  він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Згідно статті 1202 Цивільного кодексу України          відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я   або   смертю   потерпілого,   здійснюється  щомісячними платежами. За наявності обставин,  які  мають  істотне  значення,  та  з урахуванням  матеріального  становища фізичної особи,  яка завдала шкоди,  сума відшкодування може бути виплачена одноразово,  але не більш як за три роки наперед. Стягнення додаткових витрат,  передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу,  може бути здійснене  наперед  у  межах строків,  встановлених  на  основі висновку відповідної лікарської експертизи,  а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і  майна  (придбання путівки,  оплата проїзду,  оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Згідно статті 1200 Цивільного кодексу України     у  разі  смерті  потерпілого  право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи,  які були на його утриманні або мали на день  його смерті право на одержання від нього утримання,  а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується:

1) дитині -  до  досягнення  нею  вісімнадцяти  років  (учню, студенту  - до закінчення навчання,  але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові,  дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) інвалідам - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від  віку  і  працездатності,  якщо вони   не  працюють  і  здійснюють  догляд  за:  дітьми,  братами, сестрами,  внуками померлого,  - до досягнення  ними  чотирнадцяти років;

5) іншим   непрацездатним   особам,  які  були  на  утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Особам,  визначеним  више,   шкода   відшкодовується   у   розмірі  середньомісячного заробітку  (доходу)  потерпілого  з   вирахуванням   частки,   яка припадала на нього самого та працездатних осіб,  які перебували на його утриманні,  але не мають права  на  відшкодування  шкоди.  До складу  доходів  потерпілого  також включаються пенсія,  суми,  що належали йому за договором довічного утримання (догляду),  та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування  пенсії,  призначеної  їм  внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Розмір відшкодування,  обчислений для кожного з осіб,  які мають право на відшкодування шкоди,  завданої смертю годувальника, не   підлягає   подальшому  перерахункові,  крім  таких  випадків: народження дитини,  зачатої за життя  і  народженої  після  смерті годувальника;   призначення   (припинення)  виплати  відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Згідно статті 1201 Цивільного кодексу України      особа,  яка завдала шкоди смертю потерпілого,  зобов'язана відшкодувати особі,  яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Допомога на поховання,  одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Згідно статті 1202 Цивільного кодексу України  відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я   або   смертю   потерпілого,   здійснюється  щомісячними платежами.

За наявності обставин,  які  мають  істотне  значення,  та  з урахуванням  матеріального  становища фізичної особи,  яка завдала шкоди,  сума відшкодування може бути виплачена одноразово,  але не більш як за три роки наперед.

Стягнення додаткових витрат,  передбачених частиною першою статті 1195 Цивільного Кодексу,  може бути здійснене  наперед  у  межах строків,  встановлених  на  основі висновку відповідної лікарської експертизи,  а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і  майна  (придбання путівки,  оплата проїзду,  оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

 

Придбання, зберігання майна без достатньої правової підстави

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),  зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення  глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне   набуття   або  збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна,  потерпілого,  інших осіб  чи  наслідком події.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування   майна   власником   із  чужого  незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно статті 1213 Цивільного кодексу України     набувач  зобов'язаний  повернути  потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У  разі  неможливості  повернути  в   натурі   потерпілому безпідставно  набуте  майно  відшкодовується  його  вартість,  яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

 

СПРАВИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СПАДКОВОГО ПРАВА

 

Моральна шкода, заподіяна спадкодавцеві

Відповідно до частини 3 статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві при його житті.

 

Майнова шкода, заподіяна спадкодавцем

Відповідно до частини 1 статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.    

Відповідно до частини 4 статті 1231 ЦК України майнова шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями в межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними по спадку.

 

Додатковий термін для подачі заяви про прийняття спадку

Відповідно до частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття  спадщини  встановлюється  строк  у  шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.  

Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом шестимісячного терміну не подав заяви про ухвалення спадку, він вважається таким, що не прийняв його.

За письмовою згодою спадкоємців,  які  прийняли  спадщину, спадкоємець,  який  пропустив  строк для прийняття спадщини,  може подати заяву про прийняття спадщини  до  нотаріальної  контори  за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця,  який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини,  суд може визначити  йому  додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.